Блог

I. Сказано – зроблено

«Людина, яка хоче волонтерити, має це робити свідомо та відповідально. Для волонтера не достатньо бути просто добрим, потрібно бачити кінцеву мету своєї роботи, розуміти, яку суспільну користь вона приносить, усвідомлювати, що особисто йому дає волонтерство, які розвиває риси характеру, професійні навички тощо. До того ж, волонтер має знати свої права й обов’язки.»

Тетяна Гончарук

{youtube}https://youtu.be/yyWpT1F3uJA{/youtube}

Ні для кого не секрет, що багато людей володіють даром співчуття. Навіть не зважаючи на зростаючу жорстокість у світі, немало людей все ж залишаються людьми та завжди готові прийти на допомогу тим, хто цього потребує: дітям-сиротам, хворим та самотнім стареньким, які рахують кожну копійчину, аби купити шматок хліба . На жаль, у нашій країні таке явище не рідкість. Але найбільшим горем для українців стала війна на Донбасі, яка забрала життя тисяч мирних жителів та захисників Вітчизни. Чи можливо знайти виправдання минулій владі, яка знищила українську армію під керівництвом Кремля? Розвалені, зруйновані, майже знищені Збройні сили України. Невже вони могли протистояти надсучасній російській зброї? І тоді на допомогу армії прийшов народ.

Волонтерський рух, який виник на крилах Революції Гідності і російської окупації Криму, став унікальним суспільним явищем. Антитерористична операція на Донбасі ще більше підняла волонтерський дух українського народу і за соціологічними даними, участь у надані допомоги армії взяли 60% населення України: від найменших діточок до людей похилого віку. Якби не волонтери, Україна не змогла би дати відсіч ворогові у цей складний час.

Учні нашого училища дуже активно включилися в акцію по наданню матеріальної допомоги воїнам АТО. Ініціатором волонтерської діяльності в нашому навчальному закладі стала Вища учнівська рада.

• Що спонукало нас до благодійності?

• Неможливо з байдужістю спостерігати як страждають люди, як ллється кров невинних співвітчизників, благаючих про допомогу;
• Спільна справа об’єднує, виховує почуття колективізму, співчуття до народної біди, прищеплює любов до ближнього.
• Один в полі – не воїн. Перемогти ворога можливо тільки спільними зусиллями.
• Нами керувала лише віра у перемогу.

• Яку мету ми переслідували?

• Випускники училища минулих років воюють в АТО. Їхні близькі розповідали про незадовільне забезпечення воїнів предметами першої необхідності. Їм катастрофічно бракувало одягу, продуктів харчування, засобів особистої гігієни, медикаментів тощо. Про це неможливо навіть думати без сліз, тому ми вирішили допомогти нашим Захисникам.
• З миру по нитці – голому сорочка.

• Як реалізовували свої плани?

• Відбулося засідання Вищої учнівської ради, під час якого вирішили звернутися до учнівського колективу та всіх співробітників училища з проханням зібрати продукти харчування (консерви, овочі), медикаменти, засоби особистої гігієни, теплий одяг (шкарпетки, рукавиці, шапки), ковдри тощо.
• Встановили контакти з волонтерським центром «Лебедія» Запорізької обласної державної адміністрації (волонтер Олена Ярошенко, яка стала координатором цієї справи).
• Отримали всебічну підтримку не тільки від учнів та працівників училища, а й від батьків та інших жителів Михайлівки та Михайлівського району.
• У листопаді 2014 р. сформували першу посилку і відправили у волонтерський центр міста Запоріжжя.
• Починаючи з листопада 2014 р. наші посилки щомісяця отримують воїни 23-го окремого мотопіхотного батальйону  93-ї бригади Збройних сил України.

• На який результат сподівалися?

• Полегшити долю бійців, які воюють на Донбасі.
• Вкласти свій внесок у перемогу України над агресором.
• Довести, що тільки в єдності сила українського народу.

II. Як все відбувалося?

Голова Вищої учнівської ради училища Бородавка Ольга звернулася до лідерів учнівського самоврядування груп з пропозицією включитися у волонтерський рух, який все більше набирав обертів в Україні, з метою надання посильної допомоги учасникам Антитерористичної операції на Донбасі. Спонукав її до цього той факт, що в АТО воюють дуже багато випускників нашого училища минулих років. Згодом їй вдалося поспілкуватися з матір’ю одного з бійців, яка розповіла про надважкі умови перебування воїнів на фронті.

У листопаді 2014 року Вища учнівська рада прийняла рішення про старт волонтерської кампанії у навчальному закладі. Нами були зібрані теплі речі, продукти харчування, медикаменти та предмети особистої гігієни. Кожна група відповідала за свою частину посилки. До того ж, не байдужі учні окремо несли домашню консервацію, овочі, теплий одяг. Потреба у останньому відчувалася найбільш гостро, бо вже вдарили перші морози і зима не збиралася здавати свої позиції. Члени ВУР були вражені активністю учнів, бо вони не очікували побачити такої кількості продуктів і одягу.

За проханням заступника директора з НВР Макарової Людмили Іванівни з Києво-Печерської лаври були передані ікони Пресвятої Богородиці та Миколи Чудотворця, які ми вклали в посилку. Ці ікони стали оберегом для наших бійців.

Треба відзначити, що ця посилка зібрана силами не лише училища. Свій величезний внесок зробила також і сім’я Зінченко Світлами Володимирівни з Михайлівки. Вони привези в училище овочі, тушонку, консерви та гроші.

Згодом працівники училища придбали для бійців 20 кг сала, яке засолили і теж поклали до посилки.

Треба було тільки бачити, з яким ентузіазмом та теплом в душі учні пакували все те, що було зібрано.

Пакунків виявилося настільки багато, що нам довелося відправляти окремий автомобіль до Запоріжжя. Завантажували їх і співробітники, і учні училища. Супроводжував вантаж особисто директор Удовіченко Віктор Костянтинович.

Зібране передали Олені Ярошенко в місті Запоріжжя, представнику волонтерського фонду «Лебедія» в Запорізькій області. Посилка призначалася для бійців 23 батальйону територіальної оборони, що на той час воювала під селом Гранітне на Донеччині. Саме цим бійцям допомагає Олена. І наскільки ми здивувалися, коли дізналися, що в цьому батальйоні воює наш земляк Андрій Анпілов! Командир батальйону полковник Кулька Р.М. особисто зателефонував директору та від імені бійців подякував всьому училищу.

Наступна посилка була відправлена бійцям до Дня Святого Миколая. Її склад вже був зовсім інший. Цього разу ми використали можливість нашої училищної пекарні. Як і в листопаді, Вища учнівська рада прийняла рішення зібрати кошти для випічки хліба. Працівникам пекарні ми замовили різни сорти хліба, загальною сумою на ~1000 гривень. На цей раз Олена Ярошенко разом з бійцями приїхала до нас в училище. Ми завантажили духмяний, ще гарячий хліб в автобус. Бійці могли скуштувати його вже через чотири години!

Ось як ділиться своїми враженнями Андрій Анпілов: «Особлива подяка Михайлівському вищому професійному училищу. Хліб, який нам привозили звідти, нагадував про рідний дім. На очі наверталися сльози, так хотілося додому! Напевно, саме тому запашний хліб так швидко з’їдали. Особливо смакував житній хліб! Всі бійці 23-го батальйону вдячні учням та колективу училища за те, що вони проявили таку турботу.»

Загалом за весь час волонтерської діяльності ДНЗ «Михайлівського ВПУ» в зону АТО було відправлено 5 посилок хлібо-булочних виробів на загальну суму близько 6 500 тисяч гривень.

Останню, п’яту, ми вирішили приурочити до світлого свята Великодня. Близько тижня в нашому училищі тривала акція "Великодній кошик для солдат". Учні і педпрацівники збирали гроші, щоб на Великдень купити паски і відправити їх бійцям 23 батальйону територіальної оборони. Загалом було зібрано 2 500 гривень. На ці кошти було виготовлено 210 пасок та 50 булок житнього хліба. 11 квітня Олена Ярошенко забрала їх з училищної пекарні та передала нашим бійцям.

Споконвіку саме моральна підтримка була дуже важливим чинником перемоги. Саме тому у грудні кожна група написала бійцям свій лист з побажаннями сили, наснаги та скорішої перемоги, які згодом були передані хлопцям через Запорізький центр патріотичного виховання.

На даний момент ми продовжуємо свою благодійну діяльність: збираємо овочеві консерви, овочі для учасників АТО. Нещодавно бійці поділилися з нами, що  потребують облаштування побуту на бойових позиціях. З настання тепла їм стає все складніше зберігати продукти харчування, які швидко псуються. Тому зараз вирішується питання про придбання холодильника для 23 ОПМБ. Вони також попрохали нас знайти пральну машину старого зразка, так як сучасна пральна техніка в польових умовах працювати не зможе, адже потребує безперервної подачі води.

Наш навчальний заклад за весь час воєнних дій не мав втрат серед своїх випускників. Аж раптом страшна звістка сколихнула серця учнів і педагогів. Загинув Прохоров Микола – випускник 2008 року. Та найстрашніше те, що це сталося з ним ще в серпні 2014 року під Іловайськом. Весь цей час він вважався зниклим безвісті. Родина безрезультатно шукала Миколу, і ось нещодавно прийшли результати ДНК-аналізу, які підтвердили його смерть. У хлопця залишилася дружина, донька та пристарілі батьки. Горе сім’ї бійця стало горем нашого навчального закладу та всього Михайлівського району. Микола похований на братському кладовищі у місті Дніпропетровськ. Незабаром відбудеться перепоховання останків бійця на рідній Михайлівській землі.

Вища учнівська рада знову стала ініціатором надання допомоги дружині, донці і батькам Прохорова Миколи. Учнівський, педагогічний та батьківський колективи збирають кошти для того, щоб надати фінансову допомогу сім’ї загиблого. Микола назавжди залишиться у наших серцях веселою, працьовитою, порядною та чуйною людиною. Світла пам’ять.

Неможливо спокійно спостерігати за тим, як гинуть діти України, в яких тяжких умовах вони воюють. Свою благодійну діяльність ми намагаємося не виставляти на показ, не прагнемо отримати від когось похвалу чи визнання, ми просто допомагаємо, нам лаври не потрібні.

На початку нашого благодійного шляху гарний урок нам дала одна михайлівчанка похилого віку. Вона завітала до нас в училище з пакунком і сказала: «Я пережила одну війну, і не хочу, щоб знову страждали люди. Передайте це діткам на фронт, нехай вони повертаються до матерів живими». Прізвище своє вона відмовилася назвати…

У своїй благодійній діяльності ми керуємося настановою Господа, який сказав: «Та не збідніє рука, що дає». Тож допомога захисникам Вітчизни – це наш маленький внесок у перемогу, в майбутнє України.

Тарасенко Анастасія, група 22 ОК

Макарова Людмила Іванівна, заступник  директора з НВР, керівник проекту