10 заповідей для батьків

1. Не чекай, що твоє дитя буде таким, як ти або таким, як ти хочеш. Допоможи йому стати не тобою, а собою.
2. Не вимагай від дитини плати за все, що ти для нього зробив. Ти дав йому життя, як він може віддячити тобі? Він дасть життя іншому, той – третьому, і це необоротний закон вдячності.
3. Не зганяй на дитяті свої образи, щоб в старості не їсти гіркий хліб. Бо що посієш, те й пожнеш.
4. Не відносься до його проблем звисока. Життя дане кожному під силу і, будь упевнений, йому воно важке не менше, ніж тобі, а може бути і більше, оскільки у нього немає досвіду.
5. Не принижуй!
6. Не забувай, що найважливіші зустрічі людини – це його зустрічі з дітьми. Звертай більше уваги на них – ми ніколи не можемо знати, кого ми зустрічаємо в дитині.
7. Не муч себе, якщо не можеш зробити щось для свого дитяти. Муч, якщо можеш – але не робиш. Пам’ятай, для дитини зроблено недостатньо, якщо не зроблено все.
8. Дитя – це не тиран, який заволодіває всім твоїм життям, не лише плід плоті та крові. Це та дорогоцінна чаша, яку Життя дало тобі на зберігання і розвиток в нім творчого вогню. Це розкріпачена любов матері і батька, в яких зростатиме не “наш”, “свій” малюк, але душа, дана на зберігання.
9. Умій любити чужу дитину. Ніколи не роби чужому малюку те, чого не хотів би, щоб робили твоєму.
10. Люби свою дитину будь-якою – неталановитою, неуспішною, дорослою. Спілкуючись з нею – радій, бо дитя – це свято, яке поки що з тобою.

Батькам дитини-підлітка

Вам важко з підлітком? Повірте, підлітку важче, ніж вам.

Ви помічаєте, що він погано навчається, має незадовільну поведінку, грубить, стає замкнутим, не може порозумітись із друзями, втрачає довіру до вас, стає нервовим, у нього погіршується стан здоров’я, отже ваша дитина вступила в підлітковий вік. Тому вам потрібно:

• Любити дитину не за те, що вона розумна чи красива, а за те, що вона ваша рідна.
• Зрозуміти, що конфлікти з ровесниками, бунт проти батьків, незадоволення всім і собою у тому числі, дитині не уникнути. Тому ваше завдання допомогти.
• Пам’ятати, що підліток дуже вразливий і легко піддається впливам як позитивним, так і негативним.
• Не слід залишати дитину без нагляду, тому що в цей час внутрішній світ дитини дуже нестабільний
• Не допускати недоліків та суперечностей в поведінці близьких і старших – вони сприймаються підлітком гостро і хворобливо.
• Не забувати – у батьках підлітки хочуть бачити друзів і порадників, а недиктаторів.

Випадки, коли батьки повинні втрутитись

• Погіршення успішності дитини.
• Різка зміна в поведінці – дитина гірше спить, не слідкує за собою, стає дратівливою або з неповагою відноситься до вас.
• В сина або доньки з’являється апатія, якої раніше ви не спостерігали. Дитина замикається в собі. Якщо вона перестала розповідати про свої справи, значить, боїться поділитися з вами. Поговоріть з батьками її друзів – можливо вони підкажуть, у чому справа.
• Дитина приходить додому, коли їй захочеться, та ігнорує ваші зауваження.
• В дитини з’являються нові друзі, які не відрізняються хорошою поведінкою і про яких вона вам нічого не розповідає. Можливо, це група підлітків, де діють свої закони та порядки. Якщо вони із вашої школи, негайно зверніться до педагогів. Разом ви знайдете спосіб “відібрати” у них свою дитину та повернути до нормального життя.
• Дитина бере без дозволу гроші або просить їх, не пояснюючи, навіщо вони їй потрібні.

Ви помітили тривожні симптоми в стані здоров’я дитини, характерні для тих, хто приймає наркотики – червоні очі, часті кровотечі з носа, погана координація рухів, часті зміни настрою, безпричинний сміх або плач. Зверніться з дитиною до шкільного психолога або лікаря. Діти, інколи, швидше довіряться сторонній людині, аніж батькам.

 ВИХОВАННЯ ДІТЕЙ ЮНАЦЬКОГО ВІКУ

Кожній матері й кожному батькові хочеть­ся, щоб їхня дитина була слухняною, фізично розвиненою, розумною і талановитою. Більшість батьків час від часу опановують сумніви, чи правильно вони поводяться з ди­тиною. Звичайно, немає ідеальних батьків. Усі мають труднощі у вихованні, інколи не впевнені, чи правильно впливають на своїх синів і до­ньок. Однією з проблем, яка найбільше непокоїть батьків, є відповідь на запитання: «Що треба зробити, аби дитина поводилася добре?». Насам­перед подавати дітям приклад хорошої поведінки. Поведінка батьків повинна стати прикладом для наслідування. Дорослим слід змінювати оточен­ня, а не дитину.

Ось декілька порад, які можуть бути корисними батькам невпевненої дитини:

1. Установлюйте стільки обмежень, скільки дитина здатна виконати. Як надмірна вимогли­вість, так і надмірне потурання роблять її не­впевненою у собі. Почуття провини, надмірна тривожність, невпевненість заважають їй виявляти самостійність та ініціативу.
2. Не бійтеся перехвалити дитину. Нехай вона вважатиме себе кращою, ніж є. Тоді вона й діятиме відповідно до «завищеної самооцінки», тобто кра­ще, а не гірше. Крім того, прагнення вдосконалю­вавсь у неї не зникне, хоча б тому, що еталоном умінь для юнацького віку є не діти, а дорослі.
3. Не ставте за приклад інших дітей. Перше, що вона візьме до уваги з такого порівняння, — це те, що ви любите їх, а не її. А якщо виникають ревнощі, то навчитися будь-чого неможливо.
4. Не поспішайте приписувати дитині такі риси, як упертість, егоїзм, лінощі. По-перше, ваші слова програмуватимуть свідомість дитини. По-друге, те, що вам здається примхами або впертістю, може виявитись лише своєрідністю юного, мислення.

Дуже часто конфлікти з дитиною виника­ють тоді, коли вона не чує батьківських прохань чи вказівок. Це може, бути спричинене пробле­мою стосунків у родині, Наприклад, коли спілку­вання зводиться до вимог і вказівок, тоді дитина протестує проти цього і виявляє впертість. Чи, навпаки, коли батьки потурають дитині, не привчають її до того, що в неї є якісь обов’язки.

Водночас важлива і форма, в якій вони про­сять підлітка щось зробити. При цьому варто враховувати таке:

1. Кажіть дітям, чого ви від них очікуєте, за­мість того, чого не бажаєте.

Наприклад: «Я хочу, щоб ти добре вчилась», а не: «Я не хочу, щоб ти отримувала двійки». «Я хочу, щоб ти була здорова», а не: «Я не хочу, щоб ти застудилась».

2. Не поєднуйте декількох прохань чи вка­зівок. Наприклад, замість «приготуй вечерю» скажіть: «Почисти картоплю, помий овочі тощо».

3.Точно кажіть дитині, що потрібно зробити. Наприклад, замість «будь відмінником» скажіть: «Уважно слухай викладача», «Виконуй домашні завдання» тощо.

4. Звертайтесь до дитини спокійно. Підлітки повинні навчитися реагувати на розважливий тон голосу, а не на крик чи благання.
5. Спілкуйтеся з дитиною, поважаючи її дум­ку. У розмові використовуйте такі слова, як будь ласка, прошу, дякую.
6. Ваші прохання і вказівки повинні бути чіт­кими та зрозумілими.
7. Використовуйте команди і накази тільки тоді, коли вони потрібні. Наприклад, в екстре­ній ситуації, коли хтось поранився, і необхідно терміново надати йому допомогу.
8. Дозволяйте та допомагайте підліткам робити власний вибір у різних життєвих ситуаціях. Не­хай вони самі вирішують, наприклад, що вдягати і що їсти. Це попередить прояви образи й покори. Дитина не дорікатиме, що ви її постійно контро­люєте і вирішуєте за неї.
9. Пояснюйте, чому просите чи вимагаєте. Пояснення краще додавати до прохання чи вка­зівок. Не варто їх давати між проханням і його виконанням, оскільки діти можуть намагатися залучити вас до дискусії, щоб не робити того, що ви просите.
10. Не забувайте похвалити і подякувати ди­тині за те, що вона робить.
11. Висувайте реальні вимоги. Враховуйте вік і ситуацію дитини, в якій вона перебуває, не ви­магайте неможливого.
12. Не надавайте надто великого значення заохоченням і покаранням. У процесі дорослі­шання дитини покарання та заохочення стають усе менш результативними. Покарання не ма­ють ображати підлітка, а навпаки — повинні допомагати йому позбутися почуття провини. Переживши покарання, дитина може подума­ти, що вона позбулася тягаря провини і знову стала хорошою.
13. Обов’язково вказуйте на причину, яка впливає на ваші рішення. Прагніть до компро­місу.
14. Прислуховуйтесь до того, що говорить ваша дитина. Цікавтеся тим, що вона робить і відчуває.
15. І головне — пам’ятайте, що любов є най­важливішою потребою всіх дітей і однією з осно­вних передумов позитивної поведінки.

НАСКІЛЬКИ ДОБРЕ ВИ ЗНАЄТЕ СВОЇХ ДІТЕЙ?

Анкета для батьків

1.Назвіть улюблений колір вашої дитини.

2.Назвіть улюблену страву вашої дитини.

3.Чим зазвичай ваша дитина займається у вільний час?

4.Чого ваша дитина найбільше боїться?

5.Яка мрія є у вашої дитини?

6.Які покарання ви застосовуєте стосовно дитини?

7.Чи зустрічається зараз ваша донька (син) з хлопцем (дівчиною)?

8.Який навчальний предмет дається вашій дитині найлегше?

9.З якого навчального предмета виникають труднощі?

10.На що найчастіше хворіє ваша дитина?

ПОРАДИ БАТЬКАМ, ДІТИ ЯКИХ СТОЯТЬ НА ПОРОЗІ ЮНАЦЬКОГО ВІКУ

Юнацький вік — по-своєму прекрасний і важ­кий, тому намагайтеся бути більш уважними й чуйними у спілкуванні зі своїми дітьми.

У цей період юнаки та дівчата переживають чергову кризу розвитку, тому серйозно ставтесь до їхніх почуттів і переживань, адже вони не на­думані, а справжні.

Думка друзів для них важливіша за думку батьків, тому спробуйте бути для дітей не про­сто татом чи мамою, але ще й другом.

Це вік, коли діти особливо прискіпливі до своєї зовнішності, тому навчіться робити їм компліменти.

Незважаючи на незавершеність процесу фор­мування особистості, підлітки вже вважають себе повноправними дорослими людьми. Тому став­теся до них, як до дорослих, цікавтесь їхньою думкою, радьтеся з ними, при кожній нагоді підкреслюйте їхню значущість.

Юнаки, підлітки, не терплять авторитарно­го стилю керівництва. Будьте демократичними у своїй сім’ї.

Діти особливо інтенсивно беруть участь у су­спільному житті. Вони виконують безліч соці­альних ролей, на першому місці у них дружба і кохання, тому інтелектуальна активність зни­жується. Поставтеся до цього з розумінням.

Юнацький вік зазвичай супроводжується бурхливим почуттям закоханості, а точніше почуттям невзаємності, нерозділеного кохан­ня або навпаки, надто близькими стосунками, частими змінами об’єкта закоханості. Наслідок: переживання зради, ревнощі, образи, болісне розривання стосунків, депресії. Усі ці життєві перипетії не повинні проходити без батьківської уваги. Але не будьте надто нав’язливими, якщо зараз вам не хочуть про це розповідати, можливо, варто почекати, поки все налагодиться. Навіть якщо вам докладно не відома причина синових чи доньчиних сліз, усе одно скажіть, що ви під­тримуєте, хочете допомогти. Більшість батьків не вміють чи не хочуть розмовляти на інтимні теми зі своїми дітьми. Можливо тому, що по­чинати про це говорити з юнаками та юнками трохи запізно. Перша бесіда на таку тему мала відбутися ще в дошкільному віці, саме тоді, коли ваш малюк запитав: «А звідки беруться діти?». Звичайно, слід відповідати у зрозумілій формі, враховуючи особливості віку. А потім, з часом, плавно доповнювати й уточнювати вже підняте питання. Отож, з юними особис­тостями ви вже зможете легко говорити про сімейні цінності, подружню вірність, засоби контрацепції, венеричні захворювання, обго­ворити всі «за» і «проти» дошлюбних статевих стосунків.

Крім того, цей період характеризується ба­гатьма негативними чинниками. Найгірше, коли юна людина, не впоравшись зі своїми почуттями, неприємностями, не може знайти підтримки в оточення і накладає на себе руки. Інший, теж дуже складний випадок, — небажана вагітність ще не готової стати матір’ю дівчини, коли аборт є одним із не найкращих виходів із ситуації. По­ширеним наслідком конфлікту з батьками є втечі з дому. У поодиноких випадках — назавжди. А що чекає молодих людей на вулиці, де свої жорсткі закони, яких треба дотримуватися, щоб жити? Там усе дозволено і за все треба платити: алкоголь, наркотики, крадіжки, бійки, прости­туція. Тому ви як найближчі для дитини люди мусите бути завжди готові попередити, запобігти й допомогти!

У цьому періоді діти роблять важливий крок назустріч майбутньому. Від того, в якому напрям­ку він буде зроблений, багато в чому залежить їхня доля. Ідеться про вибір професій. Не про­сто — куди піти вчитися, а ким бути в житті: зупинитися на досягнутому чи продовжити на­вчання у виші, працювати за вузькою спеціалі­зацією чи розширити сферу діяльності. Тут ваше завдання — не нав’язувати свої думки, а про­говорити кілька варіантів і підтримати рішення, яке оберуть діти.

Щоб зменшити негативні переживання і болісний процес дорослішання, варто залучати підлітків до:

• громадської праці (прищеплювати їм ба­жання бути корисними для інших);
• творчості (мистецтво, література, спорт ма­ють також і психотерапевтичний ефект);
• волонтерської діяльності;
• участі в молодіжних організаціях.

І пам’ятайте: поганих дітей не буває! Можуть бути невдалі обставини, погані рішення, погані вчинки, погані слова, але діти поганими не бувають! Вони так само ваші, як і 16 — 18 років тому, і люблять вас так само, як і тоді, просто виражають це по-іншому.

Основний психологічний здобуток юності — відкриття для себе власного внут­рішнього світу.

Процес відкриття власного «Я» складний і внутрішньо суперечливий. Несподівано виявляється, що «внутрішнє Я» не збігається із «зовнішньою» поведінкою внаслідок чого актуальною стає проблема самоконтролю. Невизначеність, недостатня диференційо­ваність, розмитість «Я» в цьому віці зумовлю­ють почуття стурбованості та внутрішньої порожнечі, яку слід чимось наповнити, що породжує посилення потреби у спілкуванні та одночасне зростання його вибірковості, посилення потреби у відокремлені від інших.

У цей час триває процес переорієнтації  спілкування з дорослих на ровесників.

Одна з центральних проблем підліткового віку — перебудова стосунків з дорослими та зміна значущих осіб — зберігає своє значен­ня і в період ранньої юності,

Старшокласники прагнуть звільнитися від контролю та опіки з боку батьків і вчителів, а також від встановлених ними норм і порядків. У цьому процесі прийнято розрізняти дома­гання самостійності у сфері поведінки (по­треба і право самостійно вирішувати особисті проблеми), емоційної самостійності (потреба і право мати власні самостійно обрані уподо­бання) та нормативної самостійності (потреба і право на власні норми і цінності) (І. Кон).

Першою, і порівняно легко, досягається незалежність поведінки, зрозуміло, в певних рамках, передусім у сфері дозвілля. Юнаки та дівчата все більше проводять його поза домів­кою і школою, віддаючи перевагу одноліткам як партнерам у спільному дозвіллі.

Емоційна незалежність досягається з біль­шими труднощами. Якщо підлітковий період породжує проблеми, пов’язані з дисципліною, то рання юність дає найбільше емоційних кон­фліктів, особливо у взаєминах з батьками.

Відчуття самотності, переживання влас­ної непотрібності, зумовлені віковими су­перечностями, становлення особистості, викликають у молодих людей нестримне прагнення до об’єднання і спілкування з одно­літками, у товаристві яких вони сподіваються знайти такі гостро необхідні емоційну тепло­ту, розуміння, визнання власної значущості.

Стрімко зростає число груп і компаній, до яких входить старшокласник, зокрема число референтних груп, тобто тих, на які він орієн­тується, з якими співвідносить свої самооцін­ки і ціннісні орієнтації. Збільшується час на спілкування з ровесниками (до 3—4 годин в будні, 7—9 годин у вихідні та святкові дні).

Потреба самовиразитись, розкрити свої переживання домінує над інтересом до по­чуттів та переживань іншого, що зумовлює егоцентричність юнацького спілкування, є причиною напруженості взаємин та невдо­волення ними.

Посилюється потреба в індивідуальній ін­тимній дружбі, розширюється сфера дружніх стосунків, розвивається потреба в коханні, з’являється серйозні захоплення. Юнацькі мрії про кохання відображають насамперед потребу в емоційному теплі, душевній близь­кості, розумінні.

СТИЛІ СІМЕЙНОГО ВИХОВАННЯ

Довіра і страх, впевненість і боязкість, спокій і тривога, щирість і теплота у стосун­ках – усіх цих рис особистість набуває з сім’ї. Батьки використовують методи і засоби виховання, які допомагають привнести у свідо­мість дитини певну систему норм і правил, долучають її до моральних цінностей. Щоб дитина досягла цієї мети, вони заохочують або карають її, прагнуть бути зразком для на­слідування або несвідомо ним стають, У три­вожних матерів, наприклад, часто виростають тривожні діти. Нестриманий батько, який дратується з найменшого приводу, нерідко сам того не підозрюючи, формує схожий тип поведінки у своїй дитині.

Більшість робіт, присвячених стосункам батьків і дітей, спираються на таку типологію основних стилів сімейного виховання.

Авторитарний стиль — всі рішення при­ймають батьки, які вважають, що дитина май­же в усьому повинна підкорятися їхній волі, авторитету. Батьки вимагають від дитини порядку, дисципліни, чіткого виконання всіх обов’язків. В особистості змалку виховують почуття відповідальності, вміння долати труд­нощі.

Негативні наслідки. Надто високі вимоги, які ставлять до дитини, потребують макси­мальної мобілізації всіх розумових і фізичних здібностей. Від дитини вимагають досягнення успіху в різних сферах. Це стає самоціллю, але при цьому страждає духовна сфера.

Авторитарний стиль виховання може при­звести до відхилення у поведінці. Особливо тоді, коли батьки прагнуть бачити свою дити­ну лідером. Дитина має отримувати найвищі бали з усіх предметів у школі, займати призові місця на олімпіадах, вигравати спортивні зма­гання. Така психологічна установка сприяє появі страху невдачі, поразки.

Постійне напруження спричиняє праг­нення звільнитися від цих неприємних станів за допомогою наркотичних речовин і алкоголю. Дитина втрачає стимули до корисної діяльності, в неї виникає недовіра до людей, вона прагне уникати контактів з ними. Дити­на прагне замінити спілкування з батьками, вчителями на спілкування з однолітками. Лю­дина рабськи підкоряється владним людям, а щодо слабших за себе виявляє жорстокість, агресію, ігнорує людську гідність.

Опікунський стиль виховання (гіперопіка) — прагнення батьків постійно бути поруч з дитиною, вирішувати за неї всі проблеми. Дитину оточують надмірною увагою, вона займає головне місце в сім’ї. Її здатність до самоствердження різко обмежується. За­знавши труднощів повсякденного життя, не маючи необхідних навичок їх подолати, така людина часто зазнає поразки, що спричиняє почуття невпевненості, підвищує рівень три­вожності, розвиває почуття безпорадності, комплекс неповноцінності. Можуть з’явитися відхилення у поведінці — прагнення штучно змінити психічний стан. Людина може почати вживати наркотичні речовини та алкоголь, щоб утекти від реальності, позбутися комп­лексу неповноцінності.

Поблажливий стиль виховання (лібераль­ний) — виявляється у недостатній увазі до ди­тини з боку батьків. Дитина в сім’ї належить сама собі, вона фактично не знає заборон і обмежень з боку батьків. Трапляється часті сварки, бійки між батьками, тому діти прово­дять багато часу на вулиці. Нездатність сім’ї контролювати поведінку дитини може при­звести до входження її до асоціальних груп оскільки у неї не сформувалися психологічні механізми, необхідні для самостійного, від­повідальної поведінки у суспільстві. Підліткам притаманне раннє вживання алкоголю чи ін­ших психотропних речовин, які згубно діють на психічний стан.

Згодом такі діти конфліктують з тими, хто їм не підкоряється. Вони не здатні враховува­ти інтереси інших людей, встановлювати стій­кі емоційні зв’язки, не готові до обмежень і відповідальності. З іншого боку, сприймаючи брак правильного виховання з боку батьків як виявлення байдужості й емоційного неприй­няття, дитина відчуває страх і невпевненість, внутрішню порожнечу, яка викликає пору­шення з емоційній сфері дитини.

Демократичний стиль виховання (автори­тетний, орієнтований на співпрацю) — батьки заохочують особистісну відповідальність і самостійність своєї дитини відповідно до її вікових можливостей.

Дитина присутня під час обговорення сімейних проблем, бере участь у прийнят­ті рішень, вислуховує та обговорює думки та поради батьків. Батьки вимагають від неї відповідальної поведінки і намагаються до­помогти дитині. З розумінням ставляться до її запитів. При цьому вони (батьки) дбають про постійне дотримання дисципліни, що формує правильну, відповідальну поведінку.

Оптимальним для сімейного виховання вважається демократичний стиль, якому при­таманний високий рівень вербального спіл­кування між дітьми і батьками; готовність батьків прийти на допомогу дітям; віра батьків в успішну самостійну діяльність дитини; адек­ватний батьківський контроль.

На процес виховання дитини негативно впливають не тільки такі індивідуальні особ­ливості батьків, як тривожність і афективність, а й домінантність, владність, бажання підкорити дітей і вимагати від них беззасте­режної слухняності; надмірна вимогливість до дитини, її можливостей.

У складних для сучасної сім’ї умовах най­більше потерпають діти. Тому слід шукати підходи до виховання дитини як індивідуаль­ності, створювати таке середовище, в якому вона активно розвиватиметься.

У цьому допоможуть деякі психолого-педагогічні рекомендації:

1. Любіть свою дитину такою, якою вона є, а не за її досягнення та успіхи.
2. Не порівнюйте її з іншими дітьми. Порівнюйте її з самою собою (такою, якою вона була вчора і, можливо, буде завтра).
3. Не сваріть, а тим паче не ображайте дитину в присутності чужих людей. Пова­жайте почуття і думки дитини. На скарги з боку оточення відповідайте: «Дякую, ми вдо­ма обов’язково поговоримо на цю тему».
4. Засуджуйте не саму дитину, а її вчи­нок,
5. Навчіть дитину розповідати про свої проблеми. Обговорюйте з нею конфліктні ситуації, які виникають з однолітками та до­рослими. Щиро цікавтеся її думкою, тільки так ви зможете сформувати в неї правильну життєву позицію.
6. Постійно спілкуйтеся з дитиною. Не­хай вона розповість вам, як провела день. Слу­хайте уважно, ставте запитання, щоб дитина відчувала, що це вам справді цікаво.
7. Залучайте дитину до обговорення сі­мейних проблем, вислуховуйте та обговорюй­те її думку.
8. Не формуйте взаємини на заборонах. Завжди пояснюйте причини ваших вимог, якщо можливо, запропонуйте альтернативу. Повага до дитини зараз —фундамент шаноб­ливого ставлення до вас тепер і надалі.