10 цікавих фактів про Тараса Шевченка
Про Шевченка написано дуже багато, але є цікаві епізоди із його життя, про які ми ще дуже мало знаємо.
Факт 1
Основна освіта майбутнього основоположника української літератури – лише два роки у церковній школі у місцевого дяка. Багатьма своїми знаннями майбутній поет завдячує красуні Софії Григорівні Енгельгардт. Саме вона навчила Тараса польської і французької мови. Однак перші уроки мови Шевченко отримав все ж від лакеїв, і в Петербурзі нерідко насміхались з уже вільного митця: “Пан Шевченко бардзо добже мови по-польску, але в его мове завше ест цос хлопского”.
Факт 2
Тарас Григорович Шевченко був людиною середнього зросту. Зберігся «Формулярний список про службу лінійного Оренбурзького батальйону №1» за 1953 рік, у якому зазначено зріст рядового Шевченка 2 аршини і 5 вершків, що дорівнює 164, 46 см.
Факт 3
Навесні 1838 року російський поет Василь Жуковський та художник Карл Брюллов вирішили викупити талановитого юнака із кріпацтва. Погодився відпустити Тараса і пан Енгельгарт, але запросив неймовірну на той час суму – 2500 рублів. Аби знайти потрібні гроші, Брюллов намалював вихователя спадкоємця престолу Жуковського, і друзі продали портрет з аукціону, участь у якому взяла й імператорська родина. Розіграш відбувся 22 квітня 1838 року, а вже 25 квітня Тарас отримав відпускну.
Факт 4
Традиційно на портретах у підручниках Шевченко постає перед дітьми людиною похилого віку із суворим обличчям у високій шапці та кожусі. Насправді ж після звільнення колишній кріпак став модним портретистом у Петербурзі, мав добрий прибуток, а тому і вдягався досить модно. Так, у своєму щоденнику Тарас із задоволенням описував придбання ним за 100 рублів плаща-макінтоша.
Факт 5
Головний доробок Великого Тараса – «Кобзар», у якому зібрано усі перлини з намиста його творчості. Проте мало хто знає, що у Шевченковій спадщині є і прозові твори, такі, як драма «Назар Стодоля», і навіть повісті російською мовою. Щоправда, літературознавці погоджуються в думках, що написанні російською мовою на засланні повісті поступаються за мистецькою якістю віршованим творам. Можливо, тому вони так і не були надруковані за життя Кобзаря.
Факт 6
В останній рік свого життя Тарас Шевченко власним коштом видав «Букварь южнорусскій», за яким навчатися грамоті рідною мовою мали дорослі українці в недільних школах. Буквар містив азбуку з друкованими та прописними літерами, тексти для читання, цифри, таблицю множення, переспіви Псалмів Давидових та п’ять щоденних молитов. Однак згодом Буквар був заборонений і вилучений з метою нерозповсюдження недільними школами. І це, не зважаючи на те, що «ничего в себе противного законам не заключает», як говорилось у доносі.
Факт 7
До наших часів в оригіналах і частково в гравюрах на дереві і металі дійшло 835 картин Шевченка. Їх виконано олією, тушшю, аквареллю, свинцевим олівцем, сепією та в техніці офорта. Проте лише незначна частина художніх творів має авторські підписи, а дати створення – ще менша.
Факт 8
Існує дві могили Тараса Шевченка. Перша знаходиться у Петербурзі на Смоленському кладовищі, друга – на Чернечій горі поблизу міста Канів. Справа в тому, що, відчуваючи наближення смерті, Кобзар просив поховати його на Батьківщині. І через 58 днів за клопотанням Михайла Лазаревського Тараса було перепоховано в Каневі.
Факт 9
На початку 70-х років минулого століття вдалося вперше зблизька сфотографувати Меркурій. Космічна станція «Марінер-10» зафіксувала близько 300 кратерів, один з яких було названо на честь Тараса Шевченка. Його діаметр – 137 км. А у грудні 1976 року Кобзарем було названо астероїд головного поясу 2427.
Факт 10
Найбільший портрет Тараса Шевченка площею понад 500 м² було намальовано в Харкові в жовтні 2014 року на стіні 17-поверхівки. Це графіті за адресою проїзд Садовий, 30 занесене до Книги рекордів України. Силует зображення малювали по ночах більше двох тижнів. На втілення задуму художників знадобилось близько 900 балонів аерозольної фарби. Для графіті творчою групою Kailas-V обрано портрет пензля Івана Крамського. Ширина готового малюнка становить 12 метрів, а висота – 43 метра.
Остання любов….
Фантазія про одруження не полишала Шевченка протягом усього життя. Останньою дівчиною, яку він серйозно розглядав на роль дружини, стала Ликера Полусмак. Вона спершу прислужувала у його друзів Карташевських і, убрана в український стрій, виконувала насамперед декоративну роль; потім служила наймичкою у Кулішів. Шевченко нею зацікавився, спалахнув пристрастю. Самій же Ликері він подобався, але не більше. Вона весь час вагалася, і ця непостійність підкріплювалася намовинами з боку панів, які в певний момент вирішили, що Шевченкові потрібно підшукати іншу, серйознішу, наречену. “Сибіряк” — ось яке визначення найбільше лякало Ликеру. Про це говорили пани, це підкріплювалося і численними історіями, які розказував поет, згадуючи своє минуле. Мався на увазі досвід заслання, куди потрапляють за різні провини і повертаються травмованими, надламаними особистостями. Велич поета Ликера не усвідомлювала і, певно, не замислювалася, як почесно було б стати його вдовою (жаль за такою втраченою можливістю прочитується у її спогадах).
Після розриву з поетом — Ликера проміняла його на лакея — дівчина працювала перукаркою, далі вийшла заміж, разом з чоловіком вони відкрили перукарню у Царському селі. Мали багато дітей. Проте чоловік пив, а одного разу кинув у вогонь грубки Ликерин портрет, намальований Шевченком. Крім того, Ликера добре шила, мала учениць. Шиттям заробляла й у Каневі, куди переїхала після смерті чоловіка у 1905 році. У останні роки життя вона доглядала могилу Шевченка. Місцеві її так і називали: Шевченчиха. Це і дратувало жінку, і лестило їй.
Пияцтво? Факт?
Відома цитата з листа Тургенєва до Герцена: “Скажи два слова в “Колоколе” о смерти Шевченка. Бедняк уморил себя неумеренным употреблением водки”. Тургенєв був особисто знайомий з Шевченком, крім того, у них були спільні друзі, наприклад, сім’я Опанаса Марковича (про що зауважує Михайло Драгоманов), тож інформацією володів, очевидно, з перших уст. Утім, у спогадах іншого доброго знайомого Шевченка, Миколи Костомарова, віднаходимо цілу низку прикладів, які нібито мають свідчити на захист митця. Костомаров, мовляв, безліч разів бачив, як Шевченко випиває, і то неабияк випиває (“десяток склянок чаю з додаванням рому”), але лише раз зустрів поета по-справжньому п’яним (і то у більш пристойному вигляді, аніж решта компанії, яка його супроводжувала). Тож така репутація Тараса спричинена радше його стійкістю до алкоголю.
А полковник Косирев, згадуючи про період служби Шевченка у Ново-Петровському укріпленні, пише, що від пригощань художник не відмовлявся, частіше пив у гостях, ніж своїм коштом, і міг впитися до того, щоб заснути просто в домі господарів. Одного разу молодь поклала Шевченка на двері і, співаючи церковних пісень, носила його у такому вигляді, відповідаючи цікавим: “Шевченка хоронимо!”.
за матеріалами сайту uchilka.in.ua та tsn.ua
