Понеділок, 25 травня 2015 07:39

Не забули і не забудемо

Ех, війна… Що ж ти накоїла, підла…

Справді, багато зла принесла вона. І найстрашніше, що у бойових діях забрала більше 10 мільйонів жителів. Ще 5 мільйонів було вивезено на примусові роботи до Німеччини.

Старобогданівка у 1941 – 1945 роках втратила 283 своїх мешканця (із 352 призваних на службу). Ще 812 сільчан примусово відправили до Німеччини.

За мужність і героїзм на фронті орденами і медалями нагороджені 67 наших земляків. А Василю Трохимовичу Полякову присвоєне найвище звання – Герой Радянського Союзу. На жаль, сьогодні у Старобогданівці вже немає жодного живого учасника бойових дій у Великій Вітчизняній, тих, хто був у таборах, кого вивозили до Німеччини. Проте живі 20 учасників і 91 дитина війни. Всім їм за 70.

Звістка про те, що учні державного навчального закладу «Михайлівське ВПУ» приїдуть до нас у село з концертом, дуже порадувало старобогданівців. Ми пам’ятаємо їх виступ у жовтні минулого року на день звільнення села. Дуже сподобалось. Отож і цього разу багато пенсіонерів прийшли ще задовго до початку, щоб зайняти місце в залі. А деякі ще й стояли, глядачів було багато.

Ведучі Марія Скрипник і Денис Патрахов ще тільки вийшли на сцену, а зал вже аплодував.

Весь концерт під комп’ютерний супровід Євгена Булгакова демонструвалися фрагменти з фільмів про Велику Вітчизняну і фото теперішніх воїнів – учасників АТО. Був серед них і наш земляк, випускник нашої школи і ВПУ Сергій Матяж.

Під ніжну мелодію Дмитро Агарков і Вікторія Зубець прочитали вірш про 18-річну закохану пару, якій довелося йти на жорстоку війну, де обоє і загинули.

Як же палко ми вміли кохати!

І були б діточки…

Не судилось, не сталось.

Біль стискав серце, коли Ольга Бородавка читала лист батькові із фашистського рабства. А той момент, коли вона театрально, (а може й ні?) втерла сльозу, змусив і нас це зробити.

Хвилиною мовчання зал вшанував пам’ять загиблих на війні.

Зачарували присутніх танцями учасники клубу спортивного бального танцю «Елегант» (керівник – Юлія Терських) і народного театру танцю «Надія» (Наталія Мороз). Це не просто танці, а краса на рівні майстрів.

Знайомі пісні у виконанні Олі Бут («Синий платочек»), Тані Новикової («Край, де я родилась і живу»), Юлії Суботяк («Перемога» і «Ветеранам») підхоплювали в залі і гаряче аплодували. А слова «Де була б ти, Європо, якби не вони», багато моїх односельців повторювали і після заходу.

Закінчився концерт. Старобогданівців привітав зі святами директор училища В.К. Удовіченко, ми навіть сфотографувалися разом, гості і господарі, на добру згадку.

Щиро вдячні всім самодіяльним артистам, дирекції училища, художньому керівникові Віктору Дремлюзі за такий чудовий подарунок.

Цього вечора багато моїх земляків, як і я, довго не могли заснути. Згадували, думали. 70 років минуло… Я, на щастя, війни не знаю. І в страшному сні не могла уявити, що нам ще доведеться воювати. І з ким? З тими, кого ми вважали братами? Кому це потрібно?

Зараз в Україні знову ллється кров. На Донбасі воюють наші діти, чоловіки, кохані. Як це страшно! Як моторошно було, коли Старобогданівкою рухалася колона військової техніки і автомашин з бійцями. Вони, замерзлі, стомлені, тим не менш махали нам руками, а ми плакали і благословляли їх. Вертольоти літали так низько, що листя з дерев обсипалися.

Нам було страшно, а як там, на фронті? І запитання «кому?», «навіщо?», «коли?» - без відповіді.

Любов Марченко,

Голова ради ветеранів Старобогданівки.

Читати 738 разів

Додати коментар

Захисний код
Оновити