Повна історія училища

Державний навчальний заклад 

"Михайлівське ВПУ"

 

Вісімдесят третю весну зустрічає у 2015 році ДНЗ "Михайлівське ВПУ". В державних архівах не збереглися документи про точну дату заснування навчального закладу. Тільки трудова книжка однієї робітниці, яка була прийнята в школу механізації на посаду опалювача у 1932 р., засвідчує, що в Михайлівці почали підготовку кваліфікованих кадрів для сільського господарства. Саме цей рік вважається стартом історії училища - закладу, з якого багато людей проклало дорогу в трудове життя.

Школа механізації повинна була забезпечити спеціалістами колгоспи краю, який тільки-но пережив страшну сталінську суцільну колективізацію і стояв на порозі голодомору 1932-1933 рр. Тут були організовані короткострокові курси з вивчення складних сільськогосподарських машин. Зберігся протокол рішення Михайлівського РКП(б) України від 11 листопада 1933 р. про перепідготовку керівного складу районного партактиву в Михайлівській школі механізації.

Сотні людей отримали первинні знання сільськогосподарської техніки в довоєнний період. Викладачі та учні школи пережили страшне лихоліття сталінських репресій, постраждало багато ні в чому не винних людей.

Тільки фашистська окупація Михайлівки призупинила заняття в навчальному закладі, бо співробітники та учні пішли захищати свою Батьківщину.

З 1 листопада 1944 р. згідно Постанови Ради Народних Комісарів СРСР від 9 грудня 1943 р. школа механізації відновила свою роботу. Прийняла бажаючих набути знання справжніх майстрів хліборобської справи.



В Михайлівці й досі є люди, які пам'ятають Алєксандрова Олександра Олександровича — першого післявоєнного директора училища. З 1945 по 1951 р. навчальний заклад готував шоферів, комбайнерів, нормувальників МТС, електромонтерів. Щорічно тут навчалося 350-380 чоловік, і авторитет школи постійно зростав.

З 1950 р. тут навчалося вже до 1000 учнів. Готували кадри за професіями: шофери, комбайнери, механіки самохідних комбайнів С-4, трактористи-дизелісти, механікиводії бавовнозбиральних машин, бригадири тракторних бригад, електромонтери.

Мало хто знає, що випускником училища тих років був Ковальчук Володимир Іванович (нині покійний). Закінчивши курси бригадирів тракторних бригад, пройшов важкий шлях хлібороба і був удостоєний звання лауреата Державної премії в галузі сільського господарства. Він був запрошений працювати завідувачем учбовим господарством Мелітопольського інституту механізації сільського господарства. Тривалий термін, перебуваючи на цій посаді, Володимир Іванович займався науково дослідницькою роботою.

Йшли роки, видозмінювалась навчальна база училища, з'являлись нові професії, за якими готували фахівців. Не один раз училище змінювало назву.

До 1969 р. воно було училищем механізації сільського господарства №2 (УМСГ №2).

В 1969 р. навчальний заклад перетворився в сільське середнє професійно-технічне училище №2, яке почало готувати кадри трактористів-машиністів широкого профілю з отриманням середньої освіти (ССПТУ №2).

У 1984 р. на підставі наказу Держкомітету Української РСР з профтехосвіти від 13.07.1984 р. училище реорганізували в середнє професійно-технічне училище №52 (СПТУ-52), а з 1993 р. училище стало професійно-технічним училищем №52 (ПТУ-52).

Закладу завжди щастило на талановитих керівників. Продовжували справу Алєксандрова директори Тарасов, Заручевський, Коломоєць.

З 1970 по 1981 р. директором навчального закладу був Степаненко Павло Олександрович. Саме в цей період про Михайлівське СПТУ-2 заговорили в області та поза її межами. За час керівництва Павла Олександровича були збудовані навчальний корпус, гуртожиток, клуб-їдальня, спортивний зал, створена міцна матеріально-технічна та методична база для навчання. Було закладено міцний і тривалий, фундамент для майбутніх поколінь. У 1977 р. за значні досягнення в керівництві навчальним закладом Степаненко П.О. нагороджений орденом Трудового Червоного Прапора, а училище занесене на республіканську Дошку Пошани.


Пліч-о-пліч з директором працювали талановиті викладачі та майстри, які навчали, виховували і готували молодь до самостійного життя: Хмара А.І., заступник директора з навчально-виробничої частини; викладачі: Сьомченко В.П., Хорошун М.П., Заставський В.П., Степаненко Л.М., Переверзєва О.І. та інші; немає вже серед ветеранів-педагогів: Желябіної А.М., Мочалова А.М, Полях Є.Б., Сергієнка О.І., Шалалієва Д.Д., Сидоренка Г.М.

В цей час свої знання і життєвий досвід передавали учням ветерани Великої Вітчизняної війни. Тільки Коваленку А.Л. та Сидорову М.М., бійцям Радянської Армії, вдалося дожити до славного свята 60-річчя Великої Перемоги. Пішли від нас у вічність ветерани, які за свої бойові і трудові подвиги відзначені високими урядовими нагородами: Безбородов О.К. - орденом Олександра Невського, орденом Червоної Зірки, орденом Вітчизняної війни, орденом "Знак Пошани", Великою Золотою Медаллю ВДНГ; Зуєв П.М. - двома орденами Червоної Зірки, медалями; Кравченко П.С. - орденом Червоної Зірки, орденом Слави III ступеня, медалями; Мойсеєнко М.А. — медалями; Савченко В.Г. - орденом Червоної Зірки, орденом Слави III ступеня, медалями.

В цей час училище по праву набуло статус найкращого навчального закладу профтехосвіти не тільки на Запоріжжі, а й в Україні. Його знали в різних куточках СРСР, бо випускники училища своєю працею примножували славу навчального закладу.

СПТУ-2 стало кузнею кадрів для району, виховало багато кваліфікованих робітників для народного господарства. Серед них дуже поважні в михайлівському краї люди: Назаренко І.О. - керівник ТОВ "Старобогданівське", Гостищев В.Г. - голова Тимошівської сільської ради, Овдун О.А. та Дупін В.Ю. — механізатори ТОВ "Агрофірми ЮЛеНА" та інші.



З 1981 по 1986 рр. училище очолює Удовіченко Віктор Костянтинович.

Вся робота колективу спрямовується на удосконалення підготовки висококваліфікованих робітників.

У 1982 р. колективу училища першому серед сільських училищ України вручений перехідний приз імені Двічі Героя Соціалістичної Праці О.В.Гіталова, механізатора з Кіровоградщини, а в 1986 р. - перехідний Червоний Прапор ЛКСМ України і відбулося занесення його до книги Трудової Слави УРСР. В 1985 р. Удовіченко В.К. нагороджений орденом "Знак Пошани".

Невпинно йшли роки. Життя вносило корективи в звичайний перебіг подій, але незмінним залишалося одне - училище продовжувало готувати хліборобів.

Важкі роки перебудови випали на долю Кравченка В.П. (нині покійного), директора училища з 1987 по 1995 рр. Відповідаючи вимогам часу, в ПТУ-52 розпочато підготовку кадрів з нової професії "Фермер сільськогосподарського виробництва".

З грудня 1995 р. Удовіченко В.К. знову очолює училище, яке стало навчальним закладом нового типу, де готують фахівців, що користуються попитом на сучасному ринку праці.

Восени 2001 р. Удовіченко В.К. був делегатом II Всеукраїнського з'їзду працівників освіти. Указом Президента України йому присвоєно почесне звання "Заслужений працівник освіти України". В 2002 році. Віктор Костянтинович обраний депутатом обласної ради.

З 2001 р. в навчальному закладі почалась підготовка робітників з професії "Оператор комп'ютерного набору".

На сьогоднішній день створена міцна сучасна матеріально-технічна база для підготовки фахівців з усіх професій.

У 2002 р. відбулася реорганізація училища: наказом Міністерства освіти і науки України від 26.03.02 р. ПТУ-52 було реорганізоване у вище професійне училище №52. А у 2010 р., наказом № 643 Мінестерства освіти і науки України, вище професійне училище було реорганізоване у Державний навчальний заклад "Михайлівське вище професійне училище" 

За ці всі роки в училищі працювало багато педагогів, і весь цей час педагогічний колектив об'єднувало бажання творчо працювати, шукати нове, віддавати дітям душу і серце, постійно вдосконалювати навчально-виховний процес, оновлювати зміст підготовки фахівців. І саме через те, що славні надбання ветеранів-педагогів свято цінуються в училищі і передаються від покоління до покоління викладачами та майстрами, навчальний заклад досягає високих результатів у підготовці молоді до самостійного життя.